Хто з вас коли був дитиною, такою за віком коли "тільки себе ледь пом'ятає малою" і десь до 11 років, добре їв супи, борщі чи там голубці чи бараболяники?
Я дуже погано їла все дитинство.
До того моменту як "вже себе пом'ятаю", мені це розказували мама і бабця, ну і всі родичі, кому доводилось мене "годувати", ті родичі що не розуміли відкіля в мене такі круглі щічки-"вона ж нічого не їсть у вас".
А як вже сама пом'ятаю, то зовсім не знаю "на чому" я виросла. Бо їла поганенько, цукерки любила та вареннячко :) ще смажену картоплю і млинці з абрикосовим вараннячком.
І все! Категорично все інше визивало відразу і повне відторгнення. Мій мозок і всі чутливі сенсори не сприймали ту "полєзную єду" якою мама намагалася меня годувати.
Саме страшне з того "полєзного" було- горохове пюре.
Це трандець! Така брудно -зелено- жовта субстанція з характерним гидотним ароматом.
А батько його любив, так сильно, як я солодке, тому мама іноді -ТО- готувала на обід чи вечерю і ... відповідно ... я мала цю гидоту їсти.
Післі перших двох разів мама зрозуміла що, мабуть, мені не треба -ТО- давати, але батько... оооо ... він був впевненний "єслі проголодаєтся и будєт хотєть єсть, все съєст, значіт нє голодная". А я чесно кажучі і не знала, стану я така голодна в своєму житті колись, що буду -ТО- їсти, в общем мама не дала цьому експеріменту ходу. І жарила натіхушку мені картошку.
Далі було звісно багато кулінарних експериментів і зараз я точно розумію в 42 роки що діти ростуть і з солоденьким і іноді з полєзною іжею між солоденьким.
А тоді років в 10 я була впевненна, що як "вирасту" буду робить на кондитерській фабриці і їсти солодке скільки захочу!
Так воно і сталось ;)
